Серце стискається від невимовного болю і відчаю – за свободу України на Сумщині загинув 39-річний залізничник Володимир Гупалюк зі Жмеринки.
Чоловік не служив в армії, не мав військової підготовки за плечима, але коли почалась війна, з гідністю і честю став на захист держави у складі 80 окремої десантно-штурмової бригади. Краматорськ, Курськ, Сумщина – Володимир Миколайович разом із побратимами стримував ворога і твердо йшов у наступ. За свою принципову позицію, золоті руки, стійкий характер і порятунок десятків життів хлопців, яких вивозив після поранень з позицій, мав велику повагу серед бійців і Головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського.
15 серпня в н.п. Могриця Сумської області Володимир вже не зміг нікого врятувати, бо й сам зазнав смертельних поранень.
Про таких, як Володимир, кажуть: золотий чоловік. Він сильно любив свою сім’ю, родину, мав авторитет серед колег в Локомотивному депо.
«Не було нічого такого, щоб Володя не міг зробити! Він вмів робити усе: чудовий водій, електрик, слюсар, будівельник, люблячий чоловік і справжній батько… Не можу повірити, що його немає серед живих… Боляче, що повістку він отримав саме на мій день народження, 24 квітня 2024 року, і прийняв тверде рішення – йти на захист України», – розповідає дружина Світлана Гупалюк.
Володимир Гупалюк – випускник ліцею №1 та Браїлівського профтехучилища. Працював на вагоноремонтному заводі «Експрес», ПП «Корунд» та останні 7 років – в Локомотивному депо Жмеринка. У складі 80 окремої десантно-штурмової бригади був водієм, але не лише був за кермом, а виносив поранених хлопців з позицій і надав першу допомогу.
У шлюбі зі Світланою Володимир прожив щасливі 10 років. «Це були найкращі роки мого життя. Ми все робили завжди разом: готували, будували будинок, робили ремонт… Після лікування в травні-червні я просила його не повертатись на передову за станом здоров’я, а він відповідав: А хто хлопців рятуватиме? Як я дивитимусь дітям в очі? Відповідальність, честь і гідність для нього завжди були на першому місці», – з болем говорить дружина.
Мама Надія Василівна розповідає, що Володимир дуже схожий на її чоловіка, якого, на жаль, вже немає серед живих. «Мій чоловік за все життя жодного разу не накричав на мене і не сказав на мою адресу поганого слова. Інтелігенція була в крові. Таким самим був Володя… Важко казати про сина в минулому часі… Він був патріот… Всі патріоти мають постійне місце проживання…», – крізь сльози говорить мама.
Дружина розповідає, що відчула той момент, коли чоловік отримав поранення. «Я прокинулась серед ночі з важким болем у грудях, все просто пекло вогнем. Я за телефон і одразу написала Володі, але він не виходив на зв’язок. Вранці знову не було жодного смс від нього, і я почала шукати зв’язок із побратимами. З 15 серпня Володя вважався безвісти зниклим. Його авто забрали з позицій, а тіло ні… Далі 2 дні пекельного болю… 17 серпня я отримала сповіщення про загибель чоловіка під час виконання бойових завдань із захисту державного суверенітету в н.п. Могриця Сумської області…», – розповідає Світлана.
Прощання з Героєм відбудеться у четвер. Зустрічаємо о 9.40 на ТЕЦі. Живий коридор: вул. Воїнів світла – Визволення – Київська (поворот ліворуч) – Київська, 99. О 10.30 молитва в будинку Героя. Об 11.00 молитва в храмі Різдва пресвятої Богородиці по вул. М.Борецького.
О 12.20 живий коридор центром міста: проспект Бориса Олійника – вул. Одеська – Алея Героїв.
Жмеринська міська рада в особі секретаря міської ради Вадима Кожуховського висловлює щирі співчуття матері Надії Василівні, дружині Світлані Вікторівні, донечці Інні, сину Олександру, брату Віталію та всім, хто цінував, знав, шанував і любив Героя.
Він віддав за нашу незалежність і свободу найдорожче – своє життя… Як боляче, що ми втрачаємо цвіт нації, таку прекрасну молодь. Володимир не дожив до свого 40-річчя 12 днів…
Завантажується ...
