Жмеринська громада знову у жалобі. Додому «на щиті» повертається Захисник України Андрій Миколайович Колосюк із позивним «Колос». Понад два роки рідні жили між надією та невідомістю. Із 12 березня 2024 року військовослужбовець вважався безвісти зниклим. Лише зараз старша сестра Анжела отримала найстрашніше сповіщення.
Підтвердилося, що навідник другого механізованого відділення другого механізованого взводу механізованої роти 59-ї ОМБ ім. Якова Ганзюка Андрій Колосюк загинув 12 березня 2024 року поблизу н. п. Первомайське Покровського району Донецької області, до останнього подиху виконуючи військовий обов’язок і залишаючись вірним Україні.
Андрій Миколайович народився 15 липня 1981 року у Жмеринці. Закінчив Жмеринську школу №2, здобув освіту інженера-еколога у Вінницькому політехнічному інституті. Працював у локомотивному депо, займався підприємницькою діяльністю, згодом працював в охоронній фірмі.
Він не встиг створити власну сім’ю, не мав дітей. Маму втратив понад двадцять років тому, батька – п’ять років тому. Найріднішою людиною для нього була старша сестра Анжела. Саме її родина, діти та маленький онучок стали для Андрія тим родинним затишком, куди завжди хотілося повертатися.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Андрій не зміг залишитися осторонь. Попри проблеми зі спиною, він тричі приходив до територіального центру комплектування, наполягаючи, щоб його прийняли до війська. У травні 2022 року добровольцем вступив до лав Збройних Сил України.
Рідні згадують його добрим, щирим, товариським і завжди усміхненим. Він захоплювався спортом, любив футбол і свого часу був воротарем футбольної команди «Локомотив». Навіть перебуваючи на передовій, щодня телефонував або писав сестрі.
«Я хочу назавжди запам’ятати його усміхненим», – крізь сльози каже Анжела.
Вона й досі не може забути їхню останню зустріч. Після відпустки Андрій уже на ходу застрибнув до вагона потяга, який почав рушати. Озирнувся, подивився на сестру… і заплакав. Лише тепер зрозуміла, що то було їхнє останнє прощання.
Понад два роки Анжела жила вірою, що одного дня брат повернеться додому. Щонеділі виходила на акції підтримки родин безвісти зниклих та військовополонених, не припиняла звертатися до командирів, намагалася з’ясувати обставини зникнення Андрія, шукала бодай найменшу звістку, яка могла б повернути надію. У своїх думках вона не раз уявляла, як брат переступить поріг рідного дому, а на столі, як завжди, чекатимуть його улюблені пельмені та копчена скумбрія.
Та війна розпорядилася інакше. За кілька днів, 15 липня, Андрію мало б виповнитися 45 років. Замість святкового столу сестра замовляє для єдиного брата поминальний коровай, аби провести його в останню земну путь.
Жмеринська громада висловлює щирі співчуття сестрі Анжелі Миколаївні, племінникам Вадиму та Дар’ї, рідним, друзям, побратимам та усім, хто знав, цінував та любив Героя.
Вічна слава Герою, який віддав своє життя за свободу і незалежність України.
Про дату та час поховання повідомимо згодом.
Завантажується ...
