Турецька хустка-опиначка XVII століття. Суспільне Вінниця
За словами краєзнавиці хустка була надзвичайно дорогою, купити її могли одиниці, здебільшого заможні родини.
"Вона у свій час була дуже дорога. Якщо на простеньку біленьку бавовняну хусточку в пана потрібно було робити тиждень, то можете уявити, скільки треба було заплатити за таку опиначку. Це був розкішний, статусний виріб".
Турецька хустка-опиначка XVII століття. Суспільне Вінниця
Опиначка також слугувала, як верхній одяг.
"Це і хустка, і пальто. Такі хустки мали далеко не всі, їх одягали в клуб, до церкви, на хрестини, весілля, на танці. Старші люди носили як теплий верхній одяг. Її темний колір якраз про це й говорить. З роками хустка трохи вигоріла з лицьового боку, але якщо перевернути, символи видно значно краще".
Турецька хустка-опиначка XVII століття. Суспільне Вінниця
Галина Собко також розповіла, що хустка була не лише прикрасою чи показником статку, а й важливою частиною життєвих обрядів.
"При народженні дарували хустку, у неї заповивали дитину. На хрестини теж давали хустку на крижму. Коли дитина росла, її знову заповивали у хустку: і хлопчиків, і дівчаток. Кінці хустини через живіт зав’язували на спині — це була заміна одягу. Хустку давали й хлопцям, які йшли до армії, як оберіг від матері у дорозі".
Турецька хустка-опиначка XVII століття. Суспільне Вінниця
Хусточка-шірінька — любовний дарунок
Дівчата традиційно дарували коханим маленькі вишиті хустки, які називали шіріньками. Назва походить із заходу України.
"На заході України така хусточка називалась шірінька. Цікавий епізод, коли я досліджувала історію села Оксанівка, то знайшла згадку: під час війни жінки у пораненого солдата знайшли саме таку маленьку хусточку. Значить, йому подарувала дівчина. Там були вензелі й написане для нього слово", — розповіла дослідниця.
Хустка-шірінька. Суспільне Вінниця
У музеї села Гальжбіївка представлена шірінька Анастасії Кузнєцової 1923 року народження. На ній вишита фраза: "Тому дару — кого люблю. Від Тасі".
"Коли дівчина вручала хусточку хлопцеві, клала йому за пояс і казала: "Дарую тобі хустину, щоб мав мене за вірну і гарну дружину". А якщо дівчина не хотіла заміж, давала гарбуза. Або хустку, або гарбуз — іншого не дано".
Весілля без хустки теж не обходилося.
"Свекруха обов’язково покривала голову нареченої хусткою. Брали убір на два патики і танцювали перед молодою. Дружби й дружки намагалися її зняти. Покривання було дуже цікавим обрядом. Після нього вінок знімали, зав’язували у хустинку, і на другий день молода не мала права її зняти", — розповіла наукова співробітниця музею.
Очіпок. Суспільне Вінниця
Хустка з набивним узором
Хустка слугувала і захистом і теплом: жінки носили очіпок — шапку, у яку ховали волосся, а зверху пов’язували хустину. Зокрема, на виставці показані й післявоєнні вироби з набивним візерунком.
"Ткалася чисто біла тканина, а далі набивався візерунок. Такі виготовляли на Київській хустковій фабриці, або купували за кордоном. Були бавовняні, напівшерстяні хусточки. В одному з кутів вишивався ланцюжком рослинний орнамент, жінки зав’язували її під бороду, а вишитий кінець дуже гарно звисав".
Хустка з набивним узором. Суспільне Вінниця
В експозиції музею, яку підготували до Дня української хустки, представлені всі основні кольори та їх символіка.
"Увінчує експозицію віночок, бо спочатку дівчинка носить віночок, а коли виходить заміж, її покривають хусточкою. Хибно думати, що чорна хустка — лише про скорботу. Це колір землі, достатку, біла — порядок і добробут, жовта — колосся, зелена — трава, біла з візерунком — щастя, радість, добробут", — розповіла Галина Тимофійвна.
Хустки в КЗ «Музей народних ремесел і промислів» села Гальжбіївка Ямпільської громади, що на Вінниччині. Суспільне Вінниця
При музеї жінка з 2018 року проводить майстер-класи з одягання та зав’язування хустки, а також приймає туристів.
Завантажується ...
