Жмеринська поетеса, педагогиня та авторка книг Юлія Горобець-Веретковська продовжує відкривати читачам нові грані своєї творчості. Після виходу перших поетичних збірок авторка презентує вже третю книгу, цього разу присвячену інтимній ліриці – найтоншій і водночас найвідвертішій площині поетичного слова.
У новій збірці звучать роздуми про кохання – ніжне і пристрасне, світле й тривожне, таке, що надихає, окрилює і залишає глибокий слід у серці. Це поезії про почуття, знайомі кожному, про миті близькості, спогади, очікування і внутрішні переживання, які знаходять своє відображення у щирих рядках авторки.
Пропонуємо читачам добірку 10 віршів про кохання з нової поетичної книги Юлії Горобець-Веретковської.
ЕСКІЗ
В світанку сірі очі, як у тебе.
В тумані іскорки й краплинки сліз.
Не гнатиму я цих думок від себе.
Мольберт поставлю й малюватиму ескіз.
Ти йдеш до мене, я тобі назустріч.
Десь там удалині сосновий ліс.
Контрастні фарби і відтінків безліч.
Я боса йшла. Ти незабудки ніс.
Моя кохана, як ти без мене?
Моя кохана, як ти без мене?…
Малюю очі твої зелені.
Ні, не забув. Як їх можна забути?..
Цю блискавицю не осягнути!..
Які ж красиві у тебе очі!
Які ж нестерпні самотні ночі…
Напишу знову і знову витру.
Додам відтінків у цю палітру.
Моя кохана, як ти без мене?..
Поглянуть хочу в очі зелені…
І потонути б у їх глибинах.
Побути разом хоча б хвилину.
Аби лиш знати, що ти щаслива.
Яка ж ти, мила моя, зваблива,
Коли волоссям грається вітер.
Нічого час у душі не витер.
Моя кохана, як ти без мене?
Бездонні очі- море зелене…
Давай напишемо щось разом, милий!
Моя рука в твоїх міцних долонях.
Все інше тепер значення не має…
Десь взялася сніжиночка на скронях…
В зіницях іскорка щаслива сяє.
Не відпускай! Тримай міцніше руку!
Нехай сніжить і навіть хай хурделить!
Серце чекало цю солодку муку.
Зима нам білосніжну постіль стелить.
Неначе чистий лист,
цей білосніжний килим.
Чи можна знову все спочатку написати?..
Давай напишемо щось разом, милий!
Не хочу більше твою руку відпускати!
ДВА КЕЛИХИ ЧЕРВОНОГО ВИНА
Два келихи червоного вина.
Два серця, що стомилися чекати.
Багряний захід сонця з-за вікна-
Неначе натяк, що вже час кохати.
Два келихи червоного вина.
Дві долі, що зливались воєдино.
Сила тяжіння нездоланна, неземна.
Серця вистукували румбу безупинно.
Два келихи червоного вина.
Дві пристрасті – одне бажання.
Стікала ніч гаряча і хмільна
У спільний келих нашого кохання.
ПРИСМАК ПОЦІЛУНКУ З НОТКАМИ МИГДАЛЮ
Той аромат осінній,
з гірчинкою терпкою…
Так пахло тоді листям
і кавою міцною.
А присмак поцілунку
із нотками мигдалю.
І я зловила думку,
що я тебе кохаю!..
Все ж листопад втікає-
наздоганяє холод.
Та серце зігріває
цей особливий спогад:
Сяйво очей, як зорі
в вечірньому тумані.
Всі відчуття прозорі. Очі такі кохані!
У СТУКОТІ СЕРДЕЦЬ СХОВАЛОСЯ МОВЧАННЯ
У стукоті сердець сховалося мовчання.
У ньому більше правди, ніж в словах.
Напевно, це і є справжнісіньке кохання?..
У дотиках душі, у подиху, в очах…
Ніхто, як ти, у мої очі не дивився.
Так ніжно душу ще ніхто не обіймав.
В блакитно-сірій казці й мій погляд заблудився.
В прозорій тиші серце ти моє читав.
СПОВІДЬ НОТАМ
Давно не вірю дисонансним звукам.
А голос твій відразу рідним став.
Гра на гітарі- наче сповідь нотам.
Саме твого зізнання гриф чекав.
Іскри арпеджіо і знов тонке піано.
Світлом мʼяким мелодія лягає.
Серця удари форте. Можливо, ще зарано?..
Та, ні! Запізно. Я тебе кохаю!
ПОСЛУХАМ ТИШУ
Обійми! Лиш нічого мені не кажи.
Давай сядем, послухаєм тишу.
Чуєш: серце біжить?.. Тільки ти не спіши.
Вітер гілля берізки колише.
І ліхтарики-зорі у небі горять,
Світять нам крізь імлисту тканину.
А листочки шурхочуть і досі не сплять.
Про кохання співають невпинно.
ЗАЙВІ СЛОВА, КОЛИ ГОВОРЯТЬ ОЧІ
Зайві слова, коли говорять очі.
Зайві й тоді, коли вони не щирі,
Коли зухвало щось комусь пророчать.
Що буде – це відомо лише долі…
Здається, що в мовчанні німа тиша…
У нім найбільш промовиста відвертість.
А між рядків слова найважливіші.
Їх зберігають в серці, не в конверті.
ТОБІ Я ЗІЗНАТИСЯ МУШУ
Нестримні обійми весняного вітру
Немов загортають розхристану душу
1 знову запалюють пристрасті іскру.
Люблю! Тобі я зізнатися мушу.
А вітер немов підганяє: "Поквапся!
Тепла не шкодуй – та усім не ділися!"
Відверті своїх почуттів не бояться.
Люблю! Ти у очі мої подивися.
Завантажується ...
